Jura novit curia
Доволі прикладовим є застосування в судовій практиці відомого з римських часів принципу jura novit curia. За своїм змістом цей принцип складається з трьох основних елементів:
- суд знає закон;
- суд здійснює пошук та аналіз правових норм щодо спору безвідносно посилання сторін;
- суд застосовує норми права до фактичних обставин спору.
Фактично вказаний принцип зводиться до надання судом власної правової кваліфікації спору, яка може і не співпадати з позиціями сторін. Це є доволі актуальним у випадках, коли позивач ще у позові при обґрунтуванні своїх вимог посилається на норми, що не відповідають спорі чи тлумачаться ним помилково. В такому випадку саме суд відповідає за визначення того, який закон застосовується до конкретної справи та як. При цьому він не повинен обмежуватись юридичними аргументами сторін та «сліпо» переносити позицію сторін в основу свого рішення.
Наприклад, у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила,
що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини,
не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Подібне рішення було винесено КЦС Верховного Суду у постанові від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц, в якій суд зазначив, що якщо під час розгляду справи виявиться, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини,
самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору.
Отже, при винесені рішення суд повинен визначати норми права, які застосовуються до спірних правовідносин, враховувати, що він не обмежений позицією сторін, та те, що зміна кваліфікації не призведе до зміни предмета позову чи обраного способу захисту.
Марта Береза
Молодший юрист ЮФ «Кушнір, Яким'як та Партнери»16.12.2020
Назад
